Оновлено: · Автор: Олег Здендяк, власник XREQUIEM, 10 років у ритуальній справі
Найтепліші слова про людину, яка пішла, зазвичай найпростіші: одне речення подяки й одна деталь, яку пам'ятаєте саме ви. З таких фраз можна почати, навіть якщо ви ніколи не виступали перед людьми:
Замініть «ти» на «ви», «він» чи «вона», як вам природніше. Усе слово вміщається приблизно в хвилину, це п'ять-сім речень, які спокійно можна читати з аркуша, бо промову на похороні ніхто не оцінює. Нижче схема, за якою його складають за один вечір, і зразки для батька, матері, друга, колеги, бабусі й брата.
Тому, хто стоїть перед залом, кожна секунда здається довгою, а слухачі в тиші встигають почути все, тож коротке слово не звучить бідно.
Напишіть текст за день-два до церемонії, не вночі перед нею, і прочитайте вголос двічі. Так одразу чути, де язик спотикається, а де речення таке довге, що на ньому не вистачає дихання. Надрукуйте великим шрифтом або перепишіть від руки, щоб очі швидко знаходили рядок, коли ви піднімете голову.
«Він був добрий, чесний і працьовитий» можна сказати про кожного. Зал киває й нічого не запам'ятовує. Історію ж запам'ятовують, бо в ній є предмет, дія і слова, які людина справді казала, і її неможливо переплутати з чужою.
Уявіть, що розповідаєте про цю людину тому, хто її ніколи не бачив, запишіть два-три випадки, які спадають на думку першими, і залиште той, де є деталь, яку не вигадаєш. Замість «вона була доброю» краще так: «Коли я прийшов у цей відділ, вона першою поставила переді мною чашку чаю й сказала: "Сідай, розберемося"». Говоріть лише про те, що бачили самі, а чужі спогади залиште тим, хто їх прожив.
Імена й подробиці тут умовні, тож міняйте їх на свої, а слова на ті, що звучать по-вашому.
Про батька, від сина чи доньки. «Тато не любив довгих промов, тож я буду короткою. Він учив мене їздити на велосипеді на стадіоні біля дому й біг поруч, тримаючи сидіння. Я озирнулася, а він стоїть далеко, махає рукою й сміється. Тату, дякую, що вчасно відпустив».
Про матір. «Кожної суботи в нашому домі пахло яблучним пирогом, навіть коли їсти його не було кому. Мама не зачиняла двері: хтось заходив "на хвилинку" й лишався до вечора, і багато хто з вас сьогодні тут саме через ці пироги. Так пекти я досі не вмію. А двері в нас лишаться відчиненими».
Про друга. «З Андрієм ми познайомилися в дев'ятому класі, коли він позичив мені ручку й так її і не забрав. Вона досі лежить у мене на столі. Тридцять років він брав слухавку о будь-якій годині, навіть коли я дзвонив просто помовчати. Ручку повертати не буду». Легкий жарт доречний, коли людина сама так жартувала і родина не проти. Одного досить.
Про колегу, від імені відділу. «Ірина Василівна щоранку питала нас: "Ну що, живемо?" І день справді починався. Вона вчила не соромитися перепитувати й не боятися помилок. Завтра в нашому відділі буде тихо, тож давайте спитаємо одне одного так, як питала вона».
Про бабусю чи дідуся найкраще говорить онук або онука, і слово тут побутове: «Бабуся Галя ніколи не питала, чи я голодний. Вона просто ставила тарілку, і в неділю за її стіл сідало восьмеро. Наступної неділі восьмеро сяде за мій». Переказувати все життя не треба, вистачить одного столу чи одного городу.
Про брата чи сестру слово тихіше, бо пішла людина, з якою ви ділили дитинство. Візьміть дрібницю, яку знали лише ви двоє, і розкажіть її так, щоб зрозуміли всі: «До п'ятнадцяти років ми з Оксаною жили в одній кімнаті, і на стелі вона наклеїла зірки, які світяться в темряві. Вони світяться досі».
Коли хоче говорити дитина, не відмовляйте їй. Допоможіть скласти два-три речення її власними словами й попросіть когось із дорослих стати поруч. Навіть якщо дитина зіб'ється, зал сприйме це лагідно.
Коли померла дитина, слово коротке й звернене до батьків. Не пояснюйте, чому так сталося, і не кажіть «так судилося». Згадайте одну світлу деталь, як вона сміялася чи що любила, і закінчіть простим «Ми з вами».
Він може здати вже на другому реченні, і так буває з багатьма. Зупиніться, повільно видихніть і подивіться на аркуш або на точку на стіні, а не на труну й не в очі родині. Можна сказати вголос: «Дайте мені хвилину». Люди почекають.
Домовтеся заздалегідь із кимось поруч, що він дочитає за вас, і тоді можна спокійно відійти. Сльози слова не псують. Родина чує в них головне: людину любили.
Подзвоніть у будь-яку годину
Той самий номер у месенджерах.
Відмовитися не соромно: «Дякую, що запросили, але я не зможу» родина зрозуміє без пояснень. Ваші слова можна передати інакше. Запишіть їх на аркуші й попросіть когось із близьких прочитати. Напишіть листа, якого рідні перечитають, коли гості розійдуться. Або тихо скажіть кілька слів, коли підходите попрощатися.
Після церемонії рідним можна сказати особисто: «Співчуваю. Ваш тато залишив у мене добру згадку». Такі два речення часто важать більше, ніж промова в залі.
Коли людина померла за кордоном, прощання іноді буває двічі: спершу в країні смерті, потім в Україні. Слово можна сказати на обох, перше коротше для тих, хто поруч, друге ширше для всіх, хто збереться вдома. Як усе влаштовано в такій ситуації, докладно пояснює стаття що робити, коли людина померла за кордоном.
Не встигаєте приїхати? Надішліть текст тому, хто прочитає його вголос, або запишіть голос чи відео для родини. Коли рідні хочуть бути на церемонії бодай на екрані, ми можемо організувати онлайн-трансляцію прощання. Це додаткова опція, суму назвемо до початку, а стабільного зв'язку ми не обіцяємо: він залежить від інтернету на місці.
Прощальне слово кажуть у залі, біля могили, вдома перед виносом і за поминальним обідом, де воно ще коротше й тепліше. Після кремації його можна сказати під час поховання урни з прахом. Хто говорить і в якому порядку, вирішує родина, а весь шлях від документів до обіду описано в статті як організувати похорон.
Коли прощання організовуємо ми, чергу виступів і час на слова плануємо разом із вами (докладніше в описі послуги організація похорону по всій Україні). Писати слово за вас ми не беремося, бо воно має звучати вашим голосом. Порадитися про порядок прощання можна за номером +380 77 882 77 77, перша консультація телефоном безкоштовна.
Так, якщо родина не проти. Оберіть короткий вірш, назвіть автора й читайте повільно. Молитву краще узгодити з тим, хто веде церемонію, щоб вона не збіглася з читанням священника.
Можна. Про сварку в залі не згадуйте, розкажіть про добре, що пам'ятаєте. Попросити пробачення краще тихо, коли підходите попрощатися.
Запропонуйте його родині, бо багато хто зберігає такі слова. Якщо не візьмуть, залиште собі.
Залиште номер, і ми передзвонимо.
Дякуємо. Ми зателефонуємо найближчим часом. Для термінових питань — зателефонуйте за номером: +380 77 882 77 77.
Терміново? Не чекайте на дзвінок:
Подзвонити · цілодобово +380 77 882 77 77